!  !

Про так звану «свободу слова». Авторська колонка.

Немає в Україні свободи слова! Ну немає і все тут! Можна довго обговорювати кризу "системи," різні політичні "партії," мовні «питання,» територіальну цілісність, конституційні права, тощо. Однак, тільки розмова починає стосуватися конкретних осіб, які мають "вагу" у нашому "демократичному суспільстві" свобода (і слова в тому числі) закінчується.

Натомість починаються дзвінки, «маски-шоу,» обшуки в редакціях, вилучення техніки, словом увесь «джентльменський набір.» Останній гучний випадок в наші державі з «Лівим берегом.» Ну, його захистять, домовляться, я так думаю. Однак річ не в цьому.

Гадаю, пересічний читач майже ніколи не звертає уваги на те, у яких ракурсах фігурують прізвища відомих людей у ЗМІ. Є кілька «форм.» Наприклад «людина є» - нейтрально. «Людина зробила капость, але разом з багатьма» - в такому разі нівелюється її вчинок. «Людина запропонувала зробити капость – інші підтримали» - вина перекладається на інших. Конкретні прізвища, історії з тендерами, схеми роботи певних людей та їх фірм, з’являються все ще. Однак, все рідше і буває, що це банальна «заказуха» від конкурентів, котру легко спростувати в суді (почасти так спеціально і робиться, аби вилізти з меншими проблемами, натомість головна ціль – «обляпати» клієнта в очах партнерів по бізнесу чи електорату – успішно досягається.)

Як виняток - гучні скандали з аваріями на дорогах, мордобоями і в ресторанах, витівками в клубах, решті моментів життя українських ВІП персон. І то далеко не всі, а лишень ті, які не вдалося вчасно «зам’яти.» Дійсно є таке. Пишуть, говорять, показують, обурюються, свобода слова аж зашалює просто. А кінцевий результат? Свідок відмовився, жертва погодилася, рідні претензій не висувають, а тут ще й самий гуманний суд у світі.

А де ж вона є та свобода слова, на всі сто відсотків? На всі сто, немає ніде. Багато у чому, гарантом її, тобто тим, що забезпечує дієвість, корисність, від можливості висловлювати, оприлюднювати факти, є ментальність самого населення. Як приклад: Німецький чиновник пішов з державної служби через те, що «зкопіпастив» кілька абзаців для своєї публікації, не пославшись на них. Почали критикувати, соромно ніби стало чиновнику, та й відношення людей змінилося, а це для них багато чого значить. Про відому книгу нашого президента не пишу нічого.

Звісно, є ще інтернет. Так званий «останній бастіон» свободи слова. Однак, зараз ми доживаємо останні дні, коли в мережі можна лишатися анонімом (відносним), а яке поважне видання посилатиметься на анонімне джерело? Це перше. А по друге, поважне видання, власне і зуміло стати поважним, вчасно зрозумівши формулу «свободи» слова…

Руслан Петрушко.